Класний керівник

Класний керівник групи №1 за спеціальністю: "Слюсар з ремонту рухомого складу; Помічник машиніста тепловоза; Помічник машиніста електровоза".

Мені дуже пощастило бути класним керівником таких розумних, талановитих, добрих учнів!!!

Відкрита виховна година.

Тема: « Життя – це просто дивна казка, сюжет якої твориш ти!»

Мета: сприяти усвідомленню учнями сенсу власного життя, допомогти  визначити шляхи правильного, безпечного, цікавого життя. Дати навички взаємної допомоги. Довести до свідомості, що доля людини у першу чергу залежить від того, як вона вміє долати життєві перешкоди, позитивно чи негативно сприймає навколишній світ, які цінності, матеріальні чи духовні, вважає головними для себе.

Формувати позитивний світогляд, спонукати учнів на самовиховання.

Виховувати людяність, гуманність, духовність.

Матеріали та обладнання: мультимедія з презентацією (робота з афоризмами), муз. програвач.

Вчитель. Доброго дня, любі друзі. Подивіть­ся, який сьогодні чудовий весняний день. І ніби сонечко світить яскравіше, бо ви такі гарні. І виховна година також незвичайна, адже присвячена найціннішому, що є у нас – житті. .

Давайте спробуємо сьогодні відповісти на такі запитання: яким повинне бути життя, щоб ми могли самі себе поважати? У чому суть життя? Для чого ми живемо? Що таке щастя?

Відомий французький гуманіст Антуан де Сент-Екзюпері вважав, що «єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування». То ж давайте: Поговорим про життя!

Отак от зберемось  і поговорим.

Поділимось і радістю, і горем,

Давайте поговорим про життя!

Давайте поговорим про людей

Про ліс і поле, океан і сушу.

Давайте поговоримо про світ!

Давайте поговоримо про душу.

Емоційне налаштування.

Кажуть, Якщо посміхнутися перехожому - він посміхнеться у відповідь. Якщо посміхнутися небу та сонцю - розійдуться хмари. Якщо посміхнутися Всесвіту - трапиться щось казкове. Давайте посміхнемося губами, очима, долонями, серцями.

Отже розпочнемо…

                                                          
      Найцінніше, що є у людини, — це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній — своє. Довге чи коротке, неповторне і звичне, радісне і сумне, солодке, як мед, і гірке, як полин, воно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожити двічі.

Сьогодні на нашій годині спілкування ми поговоримо про наше з вами     життя, наші здібності та можливості, вибір, який нам доводиться робити в житті. 
   

   Вправа «Коло асоціацій»
     Скажіть, які асоціації виникають у вас зі словом «життя»? Ви будете висловлювати свої думки, а я запишу це на променях нашого сонця. (Добро, любов, діти, …)

   Від кого буде залежати ваше життя? (Від нас самих, кожна людина вирішує як їй жити, …)
       Висновок. Життя дуже багатогранне, це – яскравий світ, але для кожного він особистий та особливий.

Викладач. В одному маленькому містечку жив собі ста­рий ліхтарник, він був такий старий, як і його ліхтар, що стояв у старому-старому парку. Цей ліхтарник щовечора запалював свій ліхтар. Жи­телі міста говорили з цього приводу: «Це безглузда і марна справа».

.

Ліхтарник. В усьому, що живе і що існує, є свій сенс, а відтак, своє призначення. У ліхтарі, у веселці й сонці, у заході і сході, у дні і ночі, у квітці, у дереві.

1.     Твоє життя, неначе квітка.

Слово викладача:

Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Вправа «Криголам»

Учні тримають у руках серветки. Учитель дає інструкції:

- складіть серветку вдвоє, відірвіть правий нижній кут;

- знову складіть серветку вдвоє, відірвіть лівий нижній кут ( і так доти,

доки можна рвати папір) ;

- розгорніть папір.

- Чому серветки різні?

- Чи є у когось правильна чи неправильна серветка?

          Серветки ваші не схожі одна на одну, як і ваше життя, ваші інтереси, вподобання, ваша доля. (Грає мелодія з пісні «Два кольори»)

Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»... (Пісня стихає.)

Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Інсценізація вірша « Якого кольору твій світ?»

Викладач.   Якого кольору твій світ?
Яким його ти бачиш серед ночі?
У час, коли забуті безліч бід
Коли від втоми закриваєш очі...

Коли пірнаєш в володіння сну
Стає він білим, чистим як дитинка
Прощає всі образи і вину,
Твій світ є ніжним мов пухка хмаринка...

Однаковим він є в цей час для нас
Та лиш прокинувшись і зрозумівши ДЕ ми,
Забарвлення міняє в раз-
Підкидуючи кожному свої проблеми...
(Учні тримають у руках квіти)
1учень.   Блакитний - істина, невинність, миролюбність,
2 учень.   Червоний - пристрасть, сила і життя...
3 учень.   Зелений - ревнощі, надія, неприступність
4 учень.   А жовтий - творче, сонячне буття...

Викладач. Тож оберіть яке ВАМ до вподоби
Забарвлення навколишнього дня.
Тільки б робило людям добре,
А ВАМ лиш радість й самовизнання.

                           

2.Таємниця життя.

Викладач. Таємниця життя... Вона хвилювала людей завжди з того часу, як вони усвідомили себе живими істотами. Чи має життя якусь мету і сенс, і в чому вони? Хто керує людським життям? Чи можна зробити його кращим і щасливішим? Чи має людина право піти з життя або позбавити іншу людину? Ці й багато інших подібних питань у всі часи привертали увагу не тільки філософів, а й письменників, художників, учених і навіть пе¬ресічних людей — кожного, хто хоч раз замислю¬вався над таємницею свого життя.
      Перегляд відео-ролика «Ківі» з подальшим обговоренням.

Звучить спокійна мелодія, а екрані відео.

(Вірш «А що життя?» — А. Багрійчук). 
Викладач.              А що життя ? Поволі зупиняюсь, 
                                  Дивлюсь на неба зоряні мости 
                                  І без надії вкотре сподіваюсь 
                                  Сама собі на це відповісти. 
Учень.                   А що ж життя — дарунок загадковий 
                                  Від забуття закоханих сердець 
                                  Чи просто так, малюнок випадковий,
                                   Що залишив сполоханий митець? 
Учень.                    То що життя — листочок поміж вітру, 
                                  То десь впаде, то лине в небеса, 
                                  Чи тільки тон великої палітри,
                                  Що помирає й знову воскреса? ...

Викладач.           І ось терпер народжений світанок

                                Мені шепнув: «Бувай, моє дитя!»

                                Залишив він лише одне питання:

                                «Що воно, життя?»

Викладач. Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. В цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі.

Перегляд відеоролика : «Якщо можливо повернутися назад…»

                         

       Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно. Ми то знаємо, що вона саме для цієї пісні, краси та радості і прийшла у світ.

А для чого ми прийшли?

Думки учнів про сенс власного життя.

Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство... Для чогось все воно дано людині. Може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей не було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові і злагоді, як люди, а не так, як тварини.

Викладач читає притчу про каву і демонструє її.

 Притча про каву...

Приходить до батька молода донечка і говорить: – Батько, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил … Що мені робити? Проте замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву, яйце і налив у чашку каву.

- Що змінилося? – Запитав він свою дочку.
- Яйце і морква зварились, а зерна кави розчинилися у воді, – відповіла вона. 
- Ні, доню моя, це лише на перший погляд так…. 

Подивися – тверда морква, побувавши в кип‘ятку, стала м‘якою і вразливою. Рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих умов – кип’ятку. Так і люди – сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і міцніють.

- А кава? 
- Це найцікавіше. Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому оточенні і змінили його – перетворили окріп в чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання в даній ситуації …

3.             Дезертирство з життя.

Спостерігаючи, як трава прориває панцир асфальту і пробивається до сонця, мимоволі дивуєшся силі життя, яка таїться в ній. Це прагнення жити в будь-якій ситуації, властиво всьому живому. 

Живим істотам невластиво припиняти своє життя мимоволі. І лише вершина всіх земних творінь — людина — інколи здійснює вбивство самої себе. Чому і як це відбувається? Чому загальний закон виживання всього живого раптом перестає діяти, коли мова заходить про людину?

 Як ви гадаєте, чому так буває? (Відповіді дітей)

Питання:

Як ви гадаєте, чи любить людина, яка зробила самогубство, своїх ближніх?

Що б ви сказали людині, що стоїть на грані відчаю? Який вихід з кризи ви б їй порадили?  

Слово вчителя

Хочу зачитати сповідь однієї дівчини, яка захотіла звести рахунки з життям. Послухайте, задумайтесь та запам’ятайте на все життя.

«В 22 года я собиралась уйти из жизни! Слава Богу, не случилось!

В 23 – вышла замуж за хорошего человека!

В 24 – родила первого ребенка – красавицу дочку!

В 28 – родила второго ребенка – заботливого сына!

В 36 – живу среди добрых, отзывчивых людей!

Зато в 22 года собиралась уйти.... Тогда бы:

В 22 – меня бы не было!

В 23 – меня не было!

В 24 – меня бы не было!

В 28 – меня опять бы не было!

В 36 – не общалась бы я с вами!»

Дитя, що зробило перший крок, вже не зупиниться. Воно падатиме, але вставатиме. Якби дитя після болю падіння не вставало, то воно би не навчилося впевнено ходити.

Наші життєві невдачі - це падіння. Після них треба встати і, отримуючи досвід подолання страждань, впевнено йти далі. Головне, щоб людина мала надію.

Інсценізація вірша «Чотири свічки» (звучить спокійна музика)

Викладач. В світлиці охайній, на чистім обрусі
Свічки неяскраво горіли.
Оскільки нікого не було в кімнаті,
То стиха вони гомоніли.

Їх було чотири. Озвалася перша:
Учень1. «Я свічка СПОКОЮ і МИРУ.
Приношу я злагоду в кожну оселю
І дружбу товариську щиру.

Що коїться нині на білому світі
Так важко мені зрозуміти!
Як люди не вміють мене цінувати,
Навіщо я маю горіти?»

Учень 2. Зітхнула й погасла. «Моє ім’я – ВІРА,
Що кожному душу зігрію.
Втомилась з безвір’ям людським я боротись
І вогник мій ледве жевріє».

Викладач. Подув вітерець і ту свічку згасив, 
І стало темніше в світлиці.
Тоді третя свічка, що звалась ЛЮБОВ’Ю, 
Сказала четвертій сестриці:

Учень 3. «Чини і багатство в наш час владарюють,
Нема там до ближніх любові,
Натомість, щоб серце любов’ю омити,
Воліють напитися крові».

Викладач.Погасла і третя. Якраз у світлицю
Хлопчина з подвір'я примчав,
Потрапив у морок і дим недогарків
І з докором всім прошептав:

Учень 4. «Що робите ви? Я так ночі боюся!
Я хочу, щоб днина настала!»
Викладач. Остання вже свічка ясніш спалахнула
Й спокійно дитині сказала:

Учень 5. «Не бійся, синочку, завжди так не буде.
В житті твоїм збудеться мрія.
Поки я горю, у пітьмі ти не будеш,
Бо звуть мене люди – НАДІЯ».

Сьогоднішня телевізійна реклама задоволень по-різному доводить, що все в житті повинно бути приємним. Але всі релігії світу вважають, що цей світ створений не для безхмарного щастя, а як арена боротьби, де, за словами класика, Бог з дияволом бореться, а поле битви – серця людей. 

Ми живемо у важкому, занепалому світі. Можна сказати, що все життя ми проводимо на війні. Війні завжди супроводжують важкі обставини, позбавлення, страждання, хвороби. На кого схожа людина, яка кінчає життя самогубством? На дезертира, що ганебно покинув поле бою.

Не будьте дезертирами, не припиняйте боротися і отримаєте в даруно щасливе життя.

4.     Життя – це щастя.

Викладач. Щастя – для кожного воно різне, своє. Для одних щастя – здоров’я, для інших – гроші, для третіх – прокинутись зранку.

-  А чи щасливі ви? (Відповіді учнів).

- А який зміст ви вкладаєте в поняття: «жити щасливо»? (Думки учнів)

Притча про щастя

В одному селі жив чоловік, який мав влас­ний будинок, дружину, дітей. Та не мав, як він вважав, щастя. І ось дізнався чоловік, як його знайти. Треба було йти 7 днів і 7 ночей до того місця, де твоє щастя.

Так він і зробив. Дорога проходила через ліс. Пройшовши половину шляху, чоловік стомився і ліг під деревом перепочити ногами в той бік, куди йшов. Та, коли спав, перекрутився, і вран­ці вставши пішов додому, думаючи, що йде у правильному напрямку.

Через 7 днів і 7 ночей дійшов чоловік до ба­жаного місця. Побачив він гарне село. І хоча воно нагадувало його рідне, здавалося чолові­кові кращим. І будинок, так схожий на його, був більшим і красивішим. І господиня цього будинку здавалася привітнішою і лагіднішою, а діти - вихованішими і розумнішими. І поду­мав чоловік: яким би був він щасливим, коли б мав все це.

Отак і ми часто шукаємо щастя десь далеко, не помічаючи, що воно зовсім поряд, тільки треба його побачити, відчути серцем і душею, навчитися цінувати те, що маємо від Бога, від батьків, від землі рідної.

                          

Так і кожен із вас повинен знайти своє щастя, досягти свого острова, а там знайти скарб – сенс життя.

                   Викладач. Пам’ятаєте, на почату ми говорили про старий парк, у якому ліхтарник щовечора запалює свій ліхтар.

       У цьому ж таки парку росло одне дерево - його називали Диво-Дерево, а точніше, це було Дерево Мрій. Раз на рік у той самий день на цьому дереві з'являлися дивовижні білі квіти. Але в кожній бракувало пелюсточки. Жителі маленького містечка при­ходили до цього дерева і знаходили пелюстки на землі. Кожен обережно брав собі пелюстку так, щоб не пошкодити інші, тому що вони були живі. У пелюстку кожний укладав свою мрію і знаходив квітку для цієї пелюстки, і... квітка оживала, ставала красивою, дивовиж­ною. А кожний був упевнений, якщо на дере­ві з'являться плоди, то його мрія обов'язково здійсниться. Як романтично! Певно, ті люди були дуже щасливі.

Друзі пропоную і вам доторкнутися до мрії. У нас теж є символічне дерево. І сьогод­ні воно стане свідком усього, що тут відбудеть­ся. Отож, зараз кожен із вас напише на окре­мому аркуші свою заповітну мрію, після чого підійдете до дерева і повісить свою мрію.

Ну, а що ж зараз відбувається у нашому ста­рому парку, з якого ми починали.

А маленьке містечко накрила ніч си­нім покривалом і парк готується до сну. Як і щовечора, старий ліхтарник запалює ліхтар і не втомлюється повторювати всім і кожному:

Ліхтарник. Якщо зірку запалюють - зна­чить, це комусь потрібно!

Заключне слово викладача.

Запалюйте свої серця мріями, бажаннями і не забувайте що ви прийшли в цей світ для того щоб бути ЛЮДИНОЮ.

Не забувай ні на хвилину свого призначення , людино!

Бо якщо станеш забувати, то будеш ти, нічим ставати.

Бо як забуде – всохнуть ріки, на світ народяться каліки,

А опромінені тополі підуть собі степами голі.

Бо якщо станеш забувати, тоді себе не врятувати,

 Бо віра вмре, надія згасне своє імя забудеш власне.

Забудеш імя свого роду, і імя батька і народу,

Забудеш знати, і уміти, і рідну мову розуміти.

Життя – це мить , зумій його прожити!

Живіть щасливо!!!